КУНА ТА ЯРОШИНСЬКІ

[countess]

Історія містечка Куна, що над річкою Сіб
ІСТОРІЯ № 1. КУНА.
Вже давно вишукую матеріали про маєток Ярошинських у Куні. Днями натрапила на чудові фотографії про поїздку до Куни від Романа Маленкова (ukrainaincognita.com). Чим же так цікава ця місцевість для мене особисто? Кілька років тому в одному з архівів натрапила на опис Гайсинського музею, де знайшла згадку про картину, яка зараз є у Вінницькому обласному художньому музеї (напишу про це окремою історією). Ще кілька полотен з Він.худ.музею теж підходять під описи картин з колекції Гайсинського музею. Відтоді шукаю щось про Куну та колекцію Ярошинських, ну і сам Гайсинський музей (куди і коли був переданий тощо). Перша історія про саму Куну.
КУНА – село Гайсинського району Вінницької області, десь за 100 км. від Вінниці. Існує низка версій щодо походження назви: від куниць, яких багато водилося у цій місцевості (хм, може то давно було і ми цього не пам'ятаємо...); від давньоруської грошової одиниці куни (частина гривні); від тюрк. слова, що означає «день», це пробій у дверях, воротах і т. ін., в’язниця та залізна скоба та ін. Версій є багато. За твердженням дослідників, саме на території Куни і села Мар’янівки, яка розташована навпроти, на лівому березі річки, знаходилося літописне городище Кунилля, яке згадується в 1150 році. В давні часи село називалося «Стара Куна», або «Велика Куна». Куна заснована Слупічами, невідомого гербу. В літописних документах вказано, що один з братів Слупічів на гористій місцевості, яка розташована на схилах по обидва боки невеличкої річки Кунка заснував нове поселення Куна або Нова Куна. З 18 ст. століття маєтком Куни володіла родина Ярошинських, шляхетська родина герба власного Корчак. Герб виглядав так: на червоному тлі три срібних карби на стрілі, спрямованій вістрям донизу, у верхній частині герба – три пір’їни страуса червоного, золотого та блакитного кольору, прошиті ще однією стрілою.
Деякі дослідники вважають, що Ярошинські були серед тих Корчаків, які з 13-14 ст. переселились з Угорщини на Галицьку Русь, а в наступні віки розповсюдились і на південно-східних теренах Речі Посполитої. Існує версія, що вони мали козацьке походження. Однак найбільш імовірною видається версія, що це полонізований брацлавський рід, який узяв прізвище від Ярошинців у Брацлавському воєводстві (територія пізнішого Ямпільського повіту). Першим відомим власником цього села був Димитр (помер 1565 р.). Його син Пьотр (1592- після 1672), одружений з Маріанною Пєньковською, крім Ярошинців володів ще частиною Тиврова у Вінницькому повіті та від 1636 року Підлісцем Луцького повіту. Вже правнук Пьотра Захаріаш Ярошинський у середині 18 ст. (близько 1753 року) купує Кунянський ключ і частину Дзвониського ключа, проживаючи постійно у Тиврові, де мав величезний палац. До купівлі Кунський маєток був поділений на 7 частин між 6 дочками та сином Яна Борейка, який попередньо володів цими землями. Єдиний його син Феліціан Борейко вув одружений з Петронелою Ярошинською, сестрою вже згаданого Захаріаша. Тому він викуповує усі 7 частин спадку попереднього власника і об’єднує в один ключ. Захаріаш Ярошинський фундує у 1773 році у Куні костел св. Яна Непомуцена та кляштор капуцинів. Будівництво завершує вже його син Антоні. Захаріаш Ярошинський був одружений з Маріанною Щеньовською, сестрою Станіслава (це пряма лінія Капустянських Щеньовських). Після його смерті численні маєтки в брацлавському, київському та волинському воєводствах були поділені між синами. Власником Кунянського й Кублицького ключів стає Антоні Ярошинський (1762-1829), який не залишив нащадків. Пізніше Куна дістається у спадок його братові Чеславу (1768-1846) і потім сину Чеслава Едварду-Наполеону Ярошинському (1811-1853). Едвард-Наполеон повстанець, друг і кореспондент Зигмунда Красинського. В 1839 році в Одесі взяв шлюб з онукою Станіслава-Щенсного Потоцького Елеонорою Свєйковською, дочкою Яна Непомуцена та Октавії Потоцької. Після смерті Едварда-Наполеона у 1853 році та його дружини у 1854 році усі маєтності в 1867 році були поділені між сином Чеславом та донькою Марією. Власне за Чеслава Ярошинського Куна почала розвиватись економічно. Він заклав пивоварний завод у Куні, були збудовані 12 млинів у сусідніх маєтках. У результаті родинного поділу батьківського спадку у 1901 році Куна, Глибочок, Михайлівка, Крутогорби, Мар'янівка та частина Жерденівки відійшли до Едварда-Ігнація Ярошинського (1865-1907), сина Чеслава. За основну садибу він обрав Куну. Його маєтності складались з 7 фільварків. Він та його родина - Ванда Сєраковська (дочка Адама та Марії Потоцької) були останніми власниками Куни (про них буде окрема історія).
Фотографії, що показую датуються 1903 роком та знаходяться в Краківському архіві. Лише одна фотографія датована 1897 роком показує сєнь палацу. На кожній фотографії зроблю підпис, якщо він є в оригіналі.
#куна #ярошинський
ІСТОРІЯ 2. КУНА та ЕДВАРД-ІГНАЦІЙ ЯРОШИНСЬКИЙ.
Едвард-Ігнацій Ярошинський народився 17.08.1865 року в с. Кібличі Гайсинського повіту. Син Чеслава Ярошинського (1840 Печера – 1900 Кіблич) та Ельжбети-Марії зі Стемковських. З попереднього допису вже знаємо, що батько залишив Едварду величезний спадок, у тому числі в Кунський ключ.
Едвард був студентом Ягєллонського університету, студіював філологію та історію мистецтв, потім з цього курсу мав курси у Римі. У Римський період вивчав суспільно-католицьку думку, познайомився з папою Левом ХІІІ та став його шамбеляном. Писав праці про християнство. Часто друкувався у часописах Слово та Час.
Більшу частину свого часу проводив у Куні. Збирав архів та бібліотеку. Родовий архів, який не дійшов до нашого часу містив багато цікавих документів як з родинної історії, так і історії Поділля та Волині.
Едвард-Ігнацій Ярошинський трагічно загинув 16 листопада 1907 року. Про його смерть багато писали в родині, розповідаючи цю трагічну історію. Переїзджаючі на бричці залізничну колію на станції Зятківці Гайсинського повіту він потрапив під швидкісний потяг. Був похований за кілька днів 20-го листопада 1907 року в родинному склепі в підземеллі Кунянського костелу.
Як розповідають про історію того дня: «У Куні в 1907 році збереглася католицька громада. У тому числі і ксьондз. Едвард недолюблював католика, оскільки підозрював його у стосунках з панською ключницею Оленою і навіть із самою Вандою, дружиною Ярошинського. До всього ще й між паном та ксьондзом виникла тяжба щодо земель. Справа навіть дійшла до суду. Уманський народний суд, вислухавши справу, прийняв бік пана. Тоді-то, за переказом, ксьондз поклав руку на святу книгу і сказав: « Щоб ви, проше пана, на цій правді додому доїхали!». Після суду Ярошинський зі своїм лакеєм залізницею дібрались до станції Зятківці, де на них вже чекав кучер з кіньми. По-дорозі додому задні колеса брички раптом застрягли на залізничному переїзді. Від сильного удару паровоза Едвард та його лакей загинули на місці. Кучер з кіньми залишився неушкодженим. Подейкували, що то збулось прокляття несправедливо засудженого ксьондза. Казали, що перед смертю ксьондз казав: «Не хороніть мене в склепу костелу, хай хоч моє тіло полежить спокійно». На станції Зятківці, де загинув останній пан Ярошинський, було зведено невеличкий пам’ятник на честь Едварда. Зняли пам’ятник, коли у 60-70 роках ХХ ст. міняли вузькоколійку у Гайсині на широку залізничну колію» (текст зі статті Олесі Коваль, Центр історії Вінниці).
В листуванні Немирівських Щербатових мені вдалось знайти теж спогад Сандри (Олександи Олексіївни) Щербатової про ту подію. Короткий опис довгого листа до дідуся Григорія Строганова та його фото додаю (лист французькою, написаний у Немирові 22 листопада 1907 року): Nemiroff le 22 Nov. 1907 “Vous savez déjà sans doute, par le Pere Czorba, que le pauvre Edouard Jaroszynski est mort le 16, dans des circonstances bein terribles: écrasé par un train. Wanda sachant votre affection pour Edouard, no pascu le courage de vous le telegraphier directement.”. (Немирів. 22 листопада 1907 року. Дорогий дідусь! Ви, напевно, вже знаєте, через отця Чорбу, що бідний Едвард Ярошинський загинув 16-го, за жахливих обставин: він був розчавлений поїздом. Ванда, знаючи вашу прихильність до Едварда, не має мужності напряму (безпосередньо) відіслати телеграму.....). Фотографію листа додаю, оприлюднюється вперше (фонди ЦДІАУ у Києві).
Збереглось лише кілька фотографій Ярошинського. Мені вдалось відшукати лише дві: на одній з них він бере участь у групі "Живі образи. Огнем та Мечем" (Краків 1884 рік. Таких фотографій дві: одна в Національній бібліотеці у Варшаві, друга, придбана на аукціоні у Національному музеї у Варшава. Е. Ярошинський другий з лівої сторони. На фото: Żywe obrazy: "Ogniem i Mieczem". Juliusza Kossaka - Kraków 1884 | Na fotografii: 1. Skrzetuski – Andrzej hr. Zamoyski (1852-1927); 2. Rzędzian – Edward Jaroszyński (1865-1907); 3. Longinus Podbipięta – Aleksy Strażyński (lub Stróżyński) (1860-1902), malarz, uczeń Matejki; 4. Michał Wołodyjowski – Roman hr. Wodzicki (1839-1893); 5. Zagłoba – Bronisław Abramowicz (1837-1912), malar.) та його портретна фотографія з року шлюбу (1897 рік), яка є у Краківському Національному архіві. Та костел у Куні, де був похований.
ІСТОРІЯ 3. КУНА та ВАНДА ЯРОШИНСЬКА УРОДЖЕНА СЄРАКОВСЬКА.
Остання власниця Куни народилась 22 лютого 1879 року у Кшешовицях, була названа на честь нещодавно померлої 19-річної тітки Ванди Потоцької, молодшої сестри матері. Своє дитинство провела в родинному палаці «Під баранами» у Кракові та у під краківській резиденції Потоцьких в Кшешовицях. Ванда була старшою дитиною в родині Адама та Марії з Потоцьких Сєраковських (крім неї було ще два брати Станіслав та Ян). Батько Ванди – Адам Сєраковський - поміщик, політичний та громадський діяч, правознавець. Він співзасновував Наукове товариство в Торуні, в ньому в 1878-1884 роках був завідувачем кафедри історії та археології, а в 1886-1897 роках - віце-президентом. Член історичного товариства у Львові. Мати – Марія з Потоцьких (дочка Адама та Катажини з Браницьких Потоцьких. Молодшим братом Марії був намісник Анджей, старшим Артур-Владислав Потоцький, сестри Ружа Красінська пізніше Рачинська, Зофія Замойська, Анна Браницька). Родина Ванди володіла маєтком у Ваплево на Померанії (воєводство Поморське). Палац, який чудово зберігся до наших днів був гостинним домом, в якому приймали багатьох гостей, де був центр культурного та соціального життя регіону. З дитинства Ванда увібрала усі родинні традиції і намагалась це відтворити у родинному маєтку в Куні. Ванда активно долучалась і до остатнього життя на Подолі, була засновницею польської школи та бібліотеки в Гайсині.
Шлюб Едварда-Ігнація Ярошинського та Ванди Сєраковської відбувся 2 серпня 1897 року у Кракові. 31 червня був великий бал у Потоцьких на Ольші (зараз цей маєток в межах Кракова). 1 серпня відбувся вечір, який давала пані Ярошинська. Гості, які приїхали на це весілля проживали у Краківському Грант готелі. 2 серпня зранку об 11 усі запрошені зібрались біля костелу Феціліанок (на вулиці Смоленська, 6 у Кракові), який був багато прикрашений квітами та зеленню. Жіночі сукні на гостях були дуже вишуканими та вражаючими. Дружками молодої були панна Ружа Потоцька та Марія Бонєцька, а свідками (дружками) зі сторони молодого був Станіслав Сєраковський (брат молодої) та Казімеж Ярошинський (брат молодого). Благословив молодих отець Константи Чорба. Після красивої та доречної промови він відправив месу, під час якої грав оркестр та виконувались сольні партії. Після загальної церемонії та усіх обрядів біля першої дня гості були запрошені до палацу «Під баранами» на обід. Батьки нареченої приймали близько 150 гостей. Наступного вечора на честь молодят було зроблено прийняття у князя Домініка Радзивілла з Баліц (Баліци недалеко Кракова), до якого запросили багато гостей, бо у той час у Кракові відбулось аж три гучних весілля, тому в ті дні до міста з’їхалось чимало гостей із багатьох родин.
Родина Едварда-Ігнація та Ванди Ярошинських пережили у 1905 році смерть двох діток: семирічної Марії та немовляти Едварда (старшого). Ванда важко пережила трагічну смерть чоловіка Едварда-Ігнація у 1907 році (про нього пост: https://m.facebook.com/story.php?story_ ... =778945180). На час смерті чоловіка вона була вагітна Едвардом-молодшим, який народився 8 червня 1908 року в Куні.
Революція позбавила Ярошинських майна, у тому числі і Куни. Палац був пограбований та спалений. Ванда спробувала врятувати себе та дітей, втікала до Вінниці. Про ті дні збереглись спогади Зофії (Софії) Ґрохольської з П’ятничан (видано в 2018 році в Вінниці), Яніни Потоцької та ще кількох людей.
Софія Ґрохольська описує події так: «Саме в той час пані Ванда Ярошинська з роду Сєраковських з дітьми, прибувши до Вінниці після пограбування її дому в селі Куна, не могла знайти мешкання, тому поселилась в мене. Отже, ми зібралися на Святий вечір… поділились облаткою, думаючи про дорогих серцю родичів, а таких віддалених людей. Я знайшла якісь пожитки, якими могла ощасливити дітей пані Ярошинської, і вечір минув спокійно… Після свят пані Ярошинська виїхала з дітьми до Варшави [Яніна Потоцька датує приїзд Ярошинських до Польщі 12 січня 1919 р.]…».
Яніна Потоцька уточнює, що Ванду та дітей «шукали, щоб арештувати. Коли Польське військо відходило з Гайсина і околиць, залишило в неї (тобто певно в Куні) амуніцію та зброю. Заховали то чи в будинку, чи у парку. Двоє прихильників Скоропатського, яких вона ховала у себе вдома і врятувала від смерті, написали на неї донос, пообіцявши указати місце, де та зброя та амуніція була схована. Ванда Ярошинська знала про це, могла втекти до Щербатової у Немирів, але не зробила цього. Завдяки великим грошам їй вдалось виїхати до Вінниці, а звідки до Варшави».
Ми знаємо, що у навесні 1919 року Ванда Ярошинська повернулась на Україну. Їхала вона до Куни, щоб забрати сховані документи та коштовності. Знаємо, що у квітні 1919 року вона трагічно загинула (була вбита) у фільварку Бондарівка (мені не вдалось відшукати це місце на карті).
Цю історію інші далекі свідки описують так: «селяни бачили, як вона покидала Куну. Їй вдалося дібратись до Вінниці, але там вона була впізнана селянином з колишніх маєтків, який імовірно служив у банді, яких тоді на тлі революційного безладу було чимало. «Розвідник» розповів про зустріч своєму отаманові на прізвище Волинець, після чого Ярошинська була схоплена, пограбована і вбита на околиці Вінниці» (не відомо, чи цей опис стосується першого виїзду з Куни через Вінницю до Варшави, чи вже другого самостійного візиту, і Вінниця, як місце смерті героїні не фігурує в родинних спогадах) (текст зі статті Олесі Коваль (Центр історії Вінниці).
Станіслав Стемповський пише, що «у помешкані Антонія Станевича я зустрічав Ванду Ярошинську, яка шукала допомоги в пан.Станевича і також переховувалась, а кількома місяцями пізніше була замордована під час перетину польського кордону» (Вінниця у спогадах, ч. 2).
Існують і інші версії: «Повернувшись з Куни була затримала на кордоні вартою та впізнана одним з офіцерів, колишнім вчителем народної школи в Куні Волинцем, була замордована на залізничній станції коло Волочиська» (Волочиськ, місто у Хмельницький області на річці Збруч) (Колесник В. Відомі поляки в історії Вінниччини).
Наступна розповідь буде про дітей Ванди та Едварда-Ігнація Ярошинських.
Фотографії Ванди Ярошинської з Краківського архіву та Національного музею у Варшаві. Костел у Кракові, де вінчались Ярошинські; фото отця Костянтина Чорби (доречі правнук Щенсного Потоцького з Тульчина), палац Потоцьких «Під баранами» у Кракові та родинний палац батька Ванди у Ваплеві Великому (зараз Музей традиції, філіал Музею в Гданську).
ІСТОРІЯ 4. КУНА та НАЩАДКИ ЯРОШИНСЬКИХ

В родині Едварда-Ігнація та Ванди Ярошинських з Куни було семеро дітей: Марія (1898 Куна – 1905), Антоні-Марія-Чеслав (1899 Ваплево – 1942 Освєнцім, Аушвіц), Ельжбєта-Марія (1901 Куна – 1978 Краків), Катажина-Марія (1903 Куна – 1935 Краків), Едвард (1905-1905 Куна), Сецилія-Марія (Цецилія) (1906 Куна – 1962 Лондон), Едвард (1908 Куна – 1988 Лондон).
В 1905 році подружжя пережило смерть двох діток: семирічної Марії та немовляти Едварда-Марії-Герарда (старшого) (бл.25.01.1905-13.08.1905). Ймовірно, то була якась страшна хвороба, яка і спричинила смерть чудової усміхненої Марії, вона є на багатьох фотографіях родини та малого Едварда. Ванда важко пережила трагічну смерть чоловіка Едварда-Ігнація у 1907 році. На час смерті чоловіка вона була вагітна Едвардом-молодшим, який народився 8 червня 1908 року в Куні.
Після трагічної смерті Ванди Ярошинської її діти залишались з бабусею Марією, яка на той час вже овдовіла (чоловік Адам Сєраковський помер в 1912 році). Саме вона взяла на себе виховання 5 діток. Наймолодшому було 11 років. Марія Адамова Сєраковська (ур.Потоцька) (1855-1934) проживала з ними в будинку своєї старшої сестри Ружі Едвардової Рачинської у Кракові на вулиці Шпитальній 40 (ul. Szpitalna 40 / Pijarska 23), навпроти Театру. На той час обидві сестри вже були вдовами. Марія створила для онуків теплий, доброзичливий, сімейний дім. Як згадують родичі, діти пройшли трагічний та травматичний шлях, але не зважаючи на це були нормальними, дуже радісними людьми, з чудовим гумором та щирою дотепністю.
➡️ Антоні-Чеслав в 1929 році одружився у Кракові з Ядвіґою Скарбек-Боровською. Мали 5-ро дітей. Антоній був випускником аграрного закладу у Дублянах, учасник шльонського повстання та вересневої компанії 1939 року. Був заарештований у 1941 році гестапо, помер в Освєнцімі.
➡️ Ельжбєта-Марія (1901 Куна – 1978 Краків) вийшла заміж у Кракові в 1924 році за Влодзімєжа-Ігнація Скарбек Боровського, доктора природничих наук. Через 5 років її брат Антоній одружиться з Ядвігою, сестрою Влодзімежа. У родині було 5-ро дітей.
➡️ Катажина-Марія (1903 Куна – 1935 Краків) була незаміжня.
➡️ Цецилія-Марія (1906 Куна – 1962 Лондон) в 1932 році вийшла заміж за Едварда Рачинського, міністра закордонних справ Польщі, Президента Республіки Польща в еміграції. Доречі Едвард – кузен Ванди Ярошинської, матері Цецилії. Він син Ружі ур.Потоцької (1 voto Красинська, 2 voto Рачинська). У шлюбі народилось три дочки: Ванда-Ружа (Дембінська), Вірідіана-Ельжбєта (Рей) та Катажина-Клементина.
➡️ Едвард-Марія-Станіслав (1908 Куна – 1988 Лондон), неодружений. Похований в каплиці в Монтрезорі.
👉 На фото діти подружжя Ванди та Едварда Ярошинських та шлюб Цецилії та Едварда Рачинських у 1932 році. 👉 Фото з надгробку Едвара Ярошинського (фотографія моя з 2016 року). 👉 Фото палацу на Шпитальній 40 у Кракові, де проживали діти Ярошинських.
👉 Також додаю чудове відео – розмова з пані Вірідіаною Рей, уродженою Рачинською, онукою Ванди та Едварда Ярошинських з Куни. Розмова записана у палаці в Рогалині, зараз музею, це колишній маєток Рачинських, в який родина передала свою колекцію картин та створила Фундацію. Вірідіана дочка Цецилії ур. Ярошинської та Едварда Рачинського: https://www.youtube.com/watch?v=QwVfJN8 ... ture=share. 👉 Ну і давній-давній з 1988-90 рр. фільм інтерв'ю з Едвардом Рачинським, де президенту Рачинському вже 100 років (на 26 хв. показані шлюбні фото Ярошинської: https://www.youtube.com/watch?v=w8LGqqxYVEI).
#куна #ярошинський #ярошинські

ІСТОРІЯ 5. КУНА ТА ПАЛАЦ.
Перейдемо до самого палацу Ярошинських у Куні (Гайсинський район, Вінницька область). Одразу зазначу, що дослідження не моє, я лише трошки підкорегувала відомий матеріал та додала щось з моїх досліджень. Маєток Куну описував Роман Афтаназі, ми вдячні йому за фото старого палацу, є трохи інформації на сайті https://haisyn.com.ua/, де є окремий розділ присвячений Куні (дякую за фото Сергій Михайлович Каляфіцький).
Хвиля погромів поміщицьких маєтків 1917-1918 років, масова міграція населення, тривалі військові дії призвели до того, що багато пам’яток культурної спадщини залишилося на межі загибелі. У часи революційної колотнечі селяни конфіскували поміщицьку землю (березень 1918 р.), відбулись погроми маєтку. Зазначу, до палац в Куні не оминула сумна історія втрачених споруд. Він був спалений у квітні 1919 року (Patryk Jankiewicz, czy inna data?). Зі старих споруд у Куні залишилась школа, заснована Ярошинськими та костел із залишками брами (монастир капуцинів не зберігся, є лише залишки підвалів). Якби долучився хтось із місцевих, то можливо ми отримали би трохи фотографій місця, де знаходився палац Ярошинських.
З 1750-х років власником Куни стає Захаріаш Ярошинський, який у 1773 році фундує костел св. Яна Непомуцена та кляштор капуцинів. У костелі знаходився чудотворний образ св. Антонія Падуанського. На початку ХІХ століття при монастирі діяв новіціат і філософський факультет. У 1832 році монастир ліквідували, святиня стала парафіяльною, а ченці залишилися душпастирями при храмі. Захаріаш, який постійно проживав у Тиврові починає у Куні, неподалік костелу та кляштора, будувати палац. Існують думки, що палац почав будувати вже його син Антоні, якому перейшов маєток у спадок. Датування – передостаннє чи остання десятиліття 18 ст. Двір складався з трьох довгих будівель: головний корпус, де проживала родина, та два бічні флігелі (вони у давній будівлі не були поєднані з центральною частиною, а були приєднані в одну будівлю завдяки переходам у пізніші часи), які становили чудовий двір з класичним курдонером.
Палац був оточений парком, певно тут росли традиційні для цієї місцевості дерева (липи, ясені, каштани), які ми бачимо на старих фотографіях. До палацу простягнулася живописна липова алея, прикрашена чотирма рядами старих дерев. Перед домом були менші газони, засаджені чудовими квітами.
Описувати архітектурні деталі палацу не буду, усе є на фото. Лише зазначу, що на сайті fish.in.ua збереглись кілька фотографій датованих 1957-м роком, з уцілілої оранжереї Ярошинських. Можемо лише побачити втрачене багатство.
Не лише архітектурним ансамблем була багато Куна, тут була величезна збірка живопису (про неї збереглось дуже мало інформації, але відомо, що тут були картини відомих майстрів) та неймовірний архів, який практично увесь був втрачений. Про безцінний архів розповідав в журналі Археон колишній архіваріус Ярошинських Ришард Меніцкий (Ришард/Ричард Вікентійович/Ryszard Mienicki (1886- 1956), історик та архівіст, який пізніше очолив Національний архів в Вільнюсі. Згадаємо і про бібліотеку у Куні, вона налічувала 12 тис. томів та була повністю втрачена. Залишки внутрішнього убранства маєтку та частина книг, певно були розтягнуті по домівках односельців.
ШКОЛА. Будинок старої школи, який зберігся було збудовано у 1910 році. Ванда Ярошинська вирішила, що будівля має бути зроблена з каміння та цегли. Першопочатково школа планувалась для занять польської знаті, але разом навчались і діти селян.
ПІДЗЕМЕЛЛЯ У КУНІ. Про будь-який населених пункт існує багато легенд. Знайшла легенди і про будівництво Кунянських підземель (монастирських, залишки яких подекуди збереглись). Ну легенди ще ті, тут точно фільм про зомбі чи ще когось варто б було знімати. Ну Ви читайте: «Розказують, що Ярошинські будували свої підземелля таємно. Так як спорудження були грандіозними, там працювало багато людей, які більшу частину свого життя проводили в тому підземеллі і виходили лише вночі, коли вивозили землю на поверхню, а ввозили кірпіч (укр. цегла).
Розказують, що ті люди, які не померли до завершення будівництва, доглядали за належним станом підземель до кінця своїх днів. Розказують що тіла тих, хто загинув під час будівництва, просто замуровувані за стінами підземель. А з тіл тих, котрі загинули під кінець не доживши трошки до кінця будівництва, напевно, зробили мумії, які були знайдені у 1930-х роках дітьми.
Ще розказують, що підземні ходи були побудовані до Собу і далі через річку в Мар’янівку. Що є хід під нинішнім ставком, що зв`язує два кутка села, на яких трапляються численні провали. Що підземні ходи тягнулись аж до Кунки і більше того - вони йшли від маєтку Ярошинських до маєтків других панів, в інших селах, і так до самої Варшави, і що по них можна було проїхати на бричці… Кажуть що там сховано багато грошей, золота і зброї…». Ну що, впізнали історії про брички, золото, гроші та підземні ходи :-)))))?
На фото: палац в Куні (фото з книги Романа Афтаназі, сайту https://haisyn.com.ua/, Романа Маленкова, сучасні фотографії підписані).

Автор публікації
Oksana Lobko,