Старі люди розповідають, приблизно в середині 17 ст., втікаючи від турецького гоніння на православну віру, проходив з Волощини ( Молдови) через нашу землю чернець Онуфрій і, по волі Божій, зупинився в місцевості, де сьогодні с. Тишківська Слобода, на спочинок під час подорожі і для духовної праці. Сподобалися йому ці місця. А були вони тоді вкриті лісами. Гарно було навколо, затишно.
Тут о. Онуфрій набирався сил, молився і прикрасив це місце , і благословив своїми молитвами і любов’ю. І не лише духовно прикрасив цю місцевість своїми молитвами, а й фізично попрацював.
В низині, в гарному, затишному місці, викопав і освятив криничку. З тих пір цілющу і смачну воду п’ють всі, хто приходить до кринички. А саму криничку з тих пір називають Онуфрієвою.
Але не лиш криничкою пам’ятний той чернець Онуфрій. По де якому часі до нього приєднався ще один чернець. Вони власноруч збудували келію і церкву. Згодом до них приєдналось ще кілька ченців. Недовго, як говорить передання, перебував тут о. Онуфрій, але світло його душі і голос його святих молитов ті, кому дано було їх почути і побачити серцем, потягнулися до о. Онуфрія. І по деякому часі зібралося кілька чоловік, щоб молитовно трудитися разом з о. Онуфрієм.
Ось так було зроблено духовний посів майбутнього славетного Гранівського, а нині Тишківсько-Слобідського, монастиря. По деякому часі старчик пішов туди, куди йому була Богом вказана путь. А братія залишилася. Важко було їм, непросто, адже не було ніяких прав на землю і, крім всього іншого, непрості часи були для православ’я. Гоніння були на православну віру. Проте, ті перші братчики в тих непростих умовах вистояли. В часи визвольної боротьби Хмельницького, який був ревносним охоронцем не лише нашої землі і нашого народу, а й нашої православної віри, монастир отримує законний статус. До речі, козаки , які проживали в навколишніх селах ревно боронили монастир, допомогали йому, клопотали за монастир перед гранівським князем, на землі якого розташовувався монастир.
Сучасний вигляд Онуфрієвої кринички.