Перша історична згадка про мар’янівський храм, датується у статистичних відомостях Подільської губернії за 1860 рік. Тут зазначено, що дерев’яна церква в Мар’янівці була збудована 1742 року на честь Успіння Пресвятої Богородиці. Вона простояла до 1877 року. Протягом 18 століття служби в ній правили священики Захарій Ружанський, Василь Лукашевич та Василь Наливайко. 1873 року стара церква була фактично закрита. Історичний літопис, офіційні архівні документи засвідчують, що при участі архієпископа Подільського Монтія
28 серпня 1877 року, через три роки і три тижні після закладення першого каменя, була освячена нова дерев’яна церква, збудована за проектом архітекторів Освальда та Нестерова, майстровитими людьми, за кошти наполовину зібрані парафіянами, очолюваними селянином Степаном Гавриловичем Голомовзим, а також виділеними з державної скарбниці. Вона почала носити туж назву – Успіння Пресвятої Богородиці.
Церква мала 5 дзвонів, один з них був 27-пудовим і відлитим на честь російського імператора Олександра ІІІ. Крім цього триярусний іконостас, спроектований корінним земляком Маркіяном Борецьким, парафіяльну школу, 41 десятину землі. Парафія нової церкви складала 727 чоловік і 705 жінок. З тих пір і по цей час громада Мар’янівки відзначає своє храмове свято 28 серпня.
В 1936 році і до Мар’янівки докотилась хвиля антирелігійної компанії, яку проводила Комуністична партія проти свого ідеологічного супротивника.
Войовничо настроєні комсомольці та активісти села, зачинили церкву, на підставі підписів населення села, за тою причиною, що громада, начебто, неспроможна утримувати храм в належному стані. Вони поскидали, а потім вивезли дзвони, попалили церковні книги і вдерлися до оселі тогочасного священика Шпановського, якого пізніше взагалі виселили з хати. Церковне начиння люди розібрали по домівках, хрести були зняті, а приміщення перетворено на клуб.
В роки фашистської агресії на Радянський Союз окупаційна влада стала давати дозвіл на відкриття храмів. Але, так як церква в Мар’янівці з клубу була перетворена німцями на склад, то й дозвіл на відправлення відправ в гебітскомісаріаті, був отриманий тільки в 1942 році. Потім населення знесло назад ікони, церковне начиння, і в церкві розпочалась служба.
Після відновлення Радянської влади храм уже не закривався, а продовжував працювати. В 1950-х роках під час другої антирелігійної компанії, храм знову хотіли закрити, але він вистояв.
З ініціативи священика Івана церква, яка знаходилась в поганому стані, була відремонтована всередині. В кінці 60-х на початку 70-х років були встановлені хрести на куполах.
В тому ж році, в Кіровограді був заказаний іконостас, якого в храмі не було і отець Іван сам неодноразово їздив і перевозив мішки з іконами і крихкими дерев’яними, різьбленими деталями в себе на колінах. Він же відвідав Почаєвський монастир, привіз звідти ікону і відтоді Матір Почаєвська, являється заступницею Мар’янівки, а також по цьому поводу в храмі, в особливий день відбувається особлива служба, на якій присутні інші священики, що приїзджають спеціально для даної відправи.
Після того, як отець Іван був переведений в інший приход став правити отець Дахновський Анатолій. Нині він знаходиться в Почаєвському монастирі простим монахом. І тільки тоді прийшов молодий отець Дячина Олег, що працює й понині.
Йшли роки і десятиліття під час яких жителі села мали змогу відвідувати свій храм, але час бере своє і склалась нагальна потреба у будівничому оновлені всієї конструкції. На це ділом відгукнувся відомий земляк-меценат Володимир Григорович Панчук.
Було вирішено розібрати церкву, повністю замінити зіпсовані дерев’яні частини. А потім заново скласти все на новому підмурку, з використанням сучасних технологій і матеріалів.
Церква в цілому зберігши свій архітектурний стиль і загальний вигляд, стала ширшою і вищою. Замість колишніх двох дзвонів встановлено одинадцять нових, а також новий іконостас на 47 ікон. Територія обмежена новою металевою огорожею, на вході збудовано каплицю у вигляді арки з маківкою і хрестом на ній, чого раніше не було.
Освячення відбудованого храму відбулося 11-22 листопада 2004 року Блаженнішим Володимиром, митрополитом Київським і всієї України.
І засяяли знову в селі золоті нові куполи і задзвеніли церковні дзвони, закликаючи парафіян до богослужіння в святкові, недільні дні.
Джерело: http://hnlib.vn.ua/?page_id=3534