Чимало предметів тієї далекої епохи знайдено і в нашому краї, на Гайсинщині. Це прості, грубо зроблені кам’яні, переважно з кременю, засоби праці. До них належать загострені звичайним оббиванням ручні рубила та тонкі відщепи, сколи, з гострими краями. (Багато з них є в краєзнавчому музею міста Гайсина)
Палеоліт. На світлинах: зліва - кам’яні знаряддя праці: 1 - чопер; 2 - ручне рубило; 3 - гострокончник; 4 - скребло. Справа - стилізовані жіночі статуетки з бивня мамонта.
На Поділлі збереглось чимало залишків минулого і від періоду неоліту (нового кам’яного віку). На землях Східної Європи він найяскравіше виражений у 6-4 тисячоліттях до н. е. Це час винайдення луку і стріли як помітно поліпшених знарядь для полювання. Тоді ж почали виробляти від руки товстостінний глиняний посуд, орнаментований досить складними візерунками, нанесеними за допомогою відтисків різних штампів - гребінцевого, ямкового, часто прокреслювали лінії. У деяких місцях посуд розписували фарбами.
За неоліту продовжувала удосконалюватися техніка обробки каменю й кістки, виникли, наприклад, їх розпилювання, свердління і шліфування. Деревина оброблялась со- кирею, теслом, клинням тощо. Мисливсько-рибальські племена майстрували різноманітні стріли, гарпуни, що свідчить про високий рівень розвитку в них полювального промислу. Постало також прядіння і ткацтво.
Неолітичні стоянки і поселення влаштовували переважно при беретах річок та озер, на островах. Так, в Губнику сліди такого постою виявлені 1977 року на Пушкаревому ост- рові/місцеві жителі звуть його Данилковим/експедиційною групою студентів та науков¬ців історичного факультету Вінницького державного педагогічного інституту ім. М. Ост- ровського на чолі з викладачем археології Павлом Івановичем Хавлюком. Тут виявлено предмети побуту і праці тих, хто мешкав на стоянці 9 тисяч років тому.
4-3 тисячоліття до н. е. - період наступного, мідного віку. Для нього властивий даль¬ший поступ у становленні хліборобства і розведення худоби, а ще використання цього металу для побутових потреб.
Про життя племен, що населяли Поділля в добу міді, найповнішу картину вима¬льовує» Трипільська культура/за назвою села Трипілля на Київщині/, де вперше було знайдено її рештки. В 3-му - на початку 2-го тисячоліття до н. е. трипільці займали мало не всю територію Правобережної України. На ранньому етапі цієї культури поселення, для яких є характерними заглиблені й наземні помешкання, розміщалися на надзаплав¬них терасах річок, пізніше - на високих річкових терасах і важкодоступних мисах плато. Зазвичай вони складалися з 30-40 хат, розташованих по колу одна біля одної. До помеш¬кань примикали господарські будівлі. Глинобитні житла площею від 30 до 150 метрів ква-дратних розділялися перегородками на 2-5 секцій. У них знаходились вогнища, глиняні печі, лежанки, робочі й культові місця. Тут жила сім’я з кількох чоловік. В середньому в кожному такому селищі могли мешкати близько 500 чоловік.
Поселення трипільців відкрито і в Губнику неподалік Бугу в закутті польової височини поруч Теренисевого яру.
Речові пам’ятки, розшукані на місцях трипільських стоянок, незаперечно підтверджують думку про те, що зга¬дані племена жили цілком осіло. Це, звичайно, сприяло по¬дальшому піднесенню їхнього хазяйнування. Зокрема, посуд, зліплений трипільцями, за своєю якістю та художнім вигля¬дом і оформленням належить до кращих зразків керамічних виробів того часу.
Знаряддя праці, виявлені на Поділлі, та інші залиш¬ки матеріальної культури говорять про те, що основним за¬няттям трипільських племен було хліборобство і скотарство.
Землю вони обробляли дерев’яними та роговими мотиками з кам’яними наконечниками, а сіяли, головним чином, пше¬ницю, ячмінь і просо. Для помолу зерна використовували великі кам’яні зернотерки. Одночасно з мотичним землероб¬ством інтенсивно розвивається і утримання худоби, наслід¬ком чого скотарські племена відділились від хліборобських.
Між ними виникає обмін продуктами.
Багата Подільщина і на матеріально-речові здобутки слов’янського періоду, що припадав на кінць 1-го тисячоліт¬тя до нашої ери - перших віків нашої. Наші предки тоді переважно вирощували зерно¬ві, але вже не мотичним, а орним способом. Такий обробіток грунту поступово ширився на всю територію лісостепу. В слов’янських поселеннях Поділля, також і в Губнику, зна¬ходяться залізні знаряддя виробництва: наральники, серпи, заступи, сокири, долота й ножі, виготовлені у перших сторіччях нашої ери. Поряд із землеробством тут займалися приселищним випасом худоби. Судячи по кістках, знайдених на місцях проживання, ста¬до складалось з великого і дрібного рогатого товару, свиней і коней. Про рівень досягнень в скотарстві свідчить хоча б така знахідка, як ножиці для стрижки овець.
При виборі місця стоянки у тодішню пору враховували близькість полів, де можна було б сіяти хліб, лісів для полювання та добування будівельного матеріалу і дров, річок, що давали воду, зручні шляхи сполучення і живили рибою, а також придатність навко¬лишньої округи для оборони у разі нападу ворогів.