Пани Ярошинські:
Цей рід вважався одним з найвпливовіших, найчисельніших та найзаможніших
польських родів на Поділлі. Він мав власного герба, який засвідчував спорідненість з
відомим польським родом Корчаків. Герб виглядав так: на червоному тлі три
срібних карби на стрілі, спрямованій вістрям донизу, у верхній частині герба – три
пір’їни страуса червоного, золотого та блакитного кольору, прошиті ще однією
стрілою.
Першим представником роду на цій території був Дмитрій Ярошинський
(пр. 1565р.) Після його смерті земельні володіння, що складалися з сіл Ярошинці та
Стара Куна, після спалення татар — Березина, були успадковані сином, Петром Ярошинським. Досить цікава традиція
пов’язана з його іменем. Дружину Петра звали Марія-Анна з роду Пеньковських.
Пан обожнював свою дружину і в її честь Марією-Анною назвав свою доньку 1630 році.
Вчесть Марії-Анни — донька Петра Ярошинського, село Стара Куна (Березина) було перейміноване на село Мар’янівка
Разом з тим він заповідав своєму синові Теодору, щоб той так само назвав свою старшою
доньку. Теодор не тільки виконав цю умову, а й молодшу доньку нарік іменем Анна.
Цю традицію – називати доньок на честь попередниць – сповідував увесь чоловічий
рід Ярошинських. У останніх панів з роду Ярошинських, які володіли землями
Поділля, було чотири дочки – Марія-Тереза, Марія-Єлизавета, Марія-Катажина та
Марія-Сесилія.
Село Куна, палац роду Ярошинських
- Дмитрій (бл. 1580 –бл. 1640)
- Петро (бл. 1610 – ?)
- Теодор (бл. 1630 – 1691)
- Павло-Йоахим (бл. 1680 – 1738)
- Захаріаш (Захарія). 1710 – 1774)
- Антоній Захаріашович (1762 – 1830)
- Цеслав Захаріашович (1768 – 1846)
- Едвард Цеславович – дід (1811-1853)
- Цеслав Едвардович (1840 – 1900)
- Едвард Цеславович – онук (1865 – 1907)
Донька Maria Jaroszynska (Boniecka) р. 1843 ум. 1920
- Едвард Ігнаци Ярошинський народився 17.08.1865 в Кібличі Гайсинського повіту.
Далі рід Ярошинських тікав до Польші
У Куні в 1907 році збереглася католицька громада. У тому числі і ксьондз. Едвард
недолюблював католика, оскільки підозрював його у стосунках з панською
ключницею Оленою і навіть із самою Вандою, дружиною Ярошинського. До всього
ще й між паном та ксьондзом виникла тяжба щодо земель. Справа навіть дійшла до
суду. Уманський народний суд, вислухавши справу, прийняв бік пана. Тоді-то, за
переказом, ксьондз поклав руку на святу книгу і сказав: « Щоб ви, проше пана, на
цій правді додому доїхали!». Після суду Ярошинський зі своїм лакеєм залізницею
дібрались до станції Зятківці, де на них вже чекав кучер з кіньми. По-дорозі додому
задні колеса брички раптом застрягли на залізничному переїзді. Від сильного удару
паровоза Едвард та його лакей загинули на місці. Кучер з кіньми залишився
неушкодженим. Подейкували, що то збулось прокляття несправедливо засудженого
ксьондза. Казали, що перед смертю ксьондз казав: «Не хороніть мене в склепу
костелу, хай хоч моє тіло полежить спокійно».
На станції Зятківці, де загинув останній пан Ярошинський, було зведено
невеличкий пам’ятник на честь Едварда. Зняли пам’ятник, коли у 60-70 роках ХХ ст. міняли вузькоколійку у
Гайсині на широку залізничну колію.
Дружина Едварда, Ванда, теж загинула трагічно. У 1918 р. вона намагалась
втекти до Варшави подалі від революції. Селяни бачили, як вона покидала Куну. Їй
вдалося дібратись до Вінниці, але там вона була впізнана селянином з колишніх
маєтків, який імовірно служив банді, яких тоді на тлі революційного безладу було
чимало. «Розвідник» розповів про зустріч своєму отаманові на прізвище Волинець,
після чого Ярошинська була схоплена, пограбована і вбита на околиці Вінниці.
Джерела: Biblioteka Narodowa, Виступ Олесі Коваль (Центр історії Вінниці)