(На основі аналізу документальних джерел Державного архіву Вінницької області)
Литовська присутність в Україні має глибоке історичне коріння. У XIV–XVI століттях, коли половина території Київської держави входила до Великого князівства Литовського, відносини між українцями та литовцями мали конструктивний характер. Імена князів Гедиміновичів — Любарта, Ольгерда, Коріата — пов’язані з будівництвом замків-фортець та заснуванням міст, таких як Смотрич, Бакота і Кам’янець-Подільський. У Вінниці саме в цей період з’явився архітектурний комплекс Мури.
Зовсім інший характер мала присутність литовців в Україні, зокрема у Вінницькій області, під час нацистської окупації у XX столітті. Документи з фондів Державного архіву Вінницької області (ДАВО), зібрані з відомчих архівів, включно із судово-слідчими органами, відкривають подробиці тих подій. Джерела поділяються на дві групи:
- Архівно-слідчі справи про колаборацію 1950-х років, коли слідчі МДБ з Литовської РСР допитували жертв нацизму та колишніх українських поліцаїв. Ці документи вражають детальністю: люди чітко пам’ятали дати, місця подій, імена учасників — події були ще свіжими, а емоції — гострими. Приїжджі слідчі викликали більшу довіру, ніж місцеві.
- Документи 1979–1980 років, пов’язані зі справою службовця Тарасівської табірної поліції Павла Мойка. Тут уже з’являються неточності: свідки плутали імена й дати. Проте додалися узагальнюючі матеріали — довідки про 4/7 литовський батальйон, організацію Тодт та окупаційний режим.
Слідчі Вінницького УКДБ їздили до Литовської РСР, де вивчали архіви справ колаборантів 50-х років. Протоколи допитів стали джерелом як конкретних фактів, так і ширшої картини подій.
Нацистський режим і роль литовських підрозділів
Норберт Мюллер у своїх дослідженнях підкреслює адміністративно-поліцейський характер окупаційного режиму. Розпорядження Гітлера від 17 липня 1941 року доручало Гіммлеру забезпечувати порядок на окупованих територіях через структури СС і поліції. У рейхскомісаріатах діяли не лише СС, а й численні поліцейські частини — 32 полки та 44 батальйони, включно з 4/7 охоронним батальйоном Литовських загонів «самозахисту».
Цей батальйон сформували в Каунасі 23–30 серпня 1941 року. Зі свідчень його колишніх службовців (Александраса Дагіса, Вінцаса Шатраускаса, Вітаутаса Каваляускаса), даних у 1949–1950 роках, видно мотиви вступу:
- Добровольці: йшли за закликами в газетах, обіцянками їжі, одягу та зарплати в 150 марок. Для декого, як Леонаса Юцюса, це був вихід через безробіття.
- Полонені Червоної армії: агітувалися литовськими офіцерами під загрозою покарання.
- Шантажовані: наприклад, Вінцас Шатраускас, слюсар із Каунаса, вступив, щоб уникнути концтабору після сварки з бригадиром.
- Мобілізовані: як Войтекус Степонкус, примусово залучений до німецької армії.
Про ідейну підтримку нацистів свідки не говорили, але багато хто визнавав добровільність. Історики припускають, що ненависть до радянської влади могла бути справжньою причиною. Особливо показово, що саме ці люди в 1942 році брали участь у розстрілах мирних жителів.
Висновок
Литовська присутність в Україні — це дві різні історії. У середньовіччі вона сприяла розвитку, а в роки Другої світової стала частиною трагічних подій. Документи ДАВО свідчать: литовські колаборанти, як і інші, були інструментом нацистів у терорі — від охорони порядку до каральних акцій, зокрема на Вінниччині.
Джерело: Державний архів Вінницької області