Вперше наше місто згадується в документах 1545року. В документах володіння землі князів Сокольських, волинський, нащадки туровопінських князів, які тримали в 1545 р. Гайсзин на Собі (ГАйсин)
У вересні 1577року Ян Оришевський отримав у володіння два маєтки на Поділлі м. Копистерин на річці Мурахві між «Баром і Брацлавом», а також Гайсин і Гоголів на річці Соб
Оришевський «герба Правдіц», як подарунок Стефана Баторія тримають Залісся (Луку) спірну (1594р.) з Мелешками, Гайсин і Кисляк (1600р.)
ОРИШЕВСЬКИЙ (ОРИШОВСЬКИЙ) ЯН (бл. 1535 - 1605) - польський шляхтич, козацький гетьман 1580-91..Н. в Оришеві ЛятськомуБелзь-кого воєводства. В 1576 був помічником черкаського і канівського старости кн. М. Вишне-вецького у кВмандуванні загоном реєстрових козаків. У 1580 козацький полк під проводом 0. брав участь у Лівонській війні 1558-83 на боці Польщі, а в 1585 здійснив похід у Крим. У 1581 за дорученням 0. складено козацький реєстр. У 1587 був представником Запорізької Січі на сеймі, в ході якого польським королем обрано Сигізмунда III Вазу. В 1600 виступив посередником у переговорах польського уряду з козаками про умови їх участі у воєнних діях у Молдавії. Помер,в Гайсині (тепер Вінницька обл.).
З-поміж польських зем'янських родин, що осіли на Брацлавщині наприкінці XVI - у першій половині XVII ст., варто назвати три найпомітніші: Оришевських, Одживольських та Ястребських.Народився Ян Оришевський бл.1535
Орешів Лятський
Помер бл.1608
Гайсин
Титул шляхтич
Посада Гетьман України
Звання старшина
Оришевські (герба Правдіц) як подарунок Стефана Баторія тримають Залісся (Луку), спірну (1594) з Мелешками, Гайсин і Кисляк (1600) [3]. В 1605 р. Оришевський передає дожиттєвий лист Ядвізі Ружинській (Свірській-Одживольській) на м. Гайсин [2, с. 283]. В 1606 р. Гайсину надається магдебурзьке право [1, с. 534].
Одживольські (герба Налич) в 1615 р. вирішують спір з Мелешками щодо володіння Гайсином. З 1616 р. Гайсин передано у пожиттєве право за посагом сім'ї Яна Одживольського. Ян у 1638-1649 рр. був вінницьким старостою. Він отримуєпо Адамові Калиновському (1638)м. Межирів, Романівку, Мізяків, Хижинці, Салаші, Сальник, Медвідку, Вишеньку, Слобідку, Яцківці [1, с. 725]. У 1660 р. м. Гайсин і с. Кислякдаються на дожиттєве право Станіславу Якубовському [1, с. 741], а наступного року м.Межирів передано Еразмові Каплонському[1, с. 776].
1606 р. Гайсину надається магдебурзьке право.
У 1615році Одживольські «герба Налич» вирішують спір з Мелешками , що до володіння Гайсином.
У 1616році місто переходить у пожиттеве право за посагом сім’ї Яна Одживольського (Ян Одживольський у 1638-1649рр. був Вінницьким старостою).
16 листопада 1621 року король Сигізмунд III надає в пожиттеве володіння ротмістрові Яну Дзержику Гайсин за воєнні заслуги перед польською короною у війні з Туреччиною.
За переписом 1629 року в нашому місті мешкало 822 жителя.
Під час визвольної боротьби під керівництвом Б.Хмельницького в грудні 1648 року, біля села Карбівка, що поблизу Гайсина, загін Івана Богуна знищив польський каральний загін жовнірів.
З одних відомостей за поданням гетьмана Івана Виговського, з других по привілею короля Польщі Яна Казимира 8 липня 1659 року Гайсин переходить у власність сотнику, а згодом Зятківецькому полковнику Максиму Булизі, якого король пізніше перевів у дворянський сан.
Але за причетність до козацьких бунтів Булигу було покарано, а Гайсин відібрано і приєднано до королівських володінь. У 1660 р. м. Гайсин і с. Кисляк даються на дожиттєве право Станіславу Якубовському. Після смерті Б.Хмельницького у 1663року в Гайсині Юрась Хмельницький (син Б.Хмельницького) складає перед козацькою старшиною гетьманські клейноди (так вважав історик В.Барський). На його місце був вибраний гетьманом Правобережної України Павло Тетеря, але після нетривалого правління 17 березня 1665 року біля села Кисляк він у своєму листі до короля попросив про відставку аргументуючи це слабкістю здоров’я і частими хворобами.
Джерела та література
[1. Руська (Волинська) метрика: Регести документів Коронної канцелярії для українських земель (Волинське, Київське, Брацлавське, Чернігівське воєводства): 1569-1673.- К., 2002.- 983 с.]
[2. Яковенко Н. М. Українська шляхта з кінця XIV до середини XVII ст.: Волинь і Центр. Україна.- К.: Либідь, 1993.- 412 с.]
[3. Державний архів Вінницької області. Ф. Д 286.Оп. 1. Спр. 13. Арк. 2-5.]