Петро Дмитрович Шепченко ( 29.06.1870-06.05.1933) народився в містечку Зятківці Кислянської волості Гайсинського повіту Подільської губернії ( нині с.Зятківці Немирівського р-ну Вінницької області), в сім’ї священника Дмитра Івановича Шепченка 1 благочинного округу м.Зятківці.
Закінчив Подільську духовну семінарію в 1890 році, після чого поступив на навчання в Томський університет (медичний факультет).
За участь в студенських заворушеннях був відрахований з університету і висланий на поруки до старшого брата Костянтина Дмитровича який працював священним законовчителем 2-ї Житомирської чоловічої гімназії*( Волинські Відомості. 11 липня 1900р.№20, стор.437).
В 1900 році по ініціативі колишнього однокурсника по Томському університеті Соловйова Миколи Васильовича (теж до речі відрахованого) поступив разом з ним на навчання на медичний факультет Дерпського (Юр’євського) університету ( нині м.Тарту, Естонія), який закінчив в 1902 році. Працював лікарем у Києві. Брав участь у російсько-японській війні.. За участь у діяльності Київської » Просвіти», членом якої був, разом із земляком із Поділля Модестом Пилиповичем Левицьким*( Євген Букет.
Дочка Олена Петрівна Шепченко-Гончарук 1922 році в Радилові організувала Пласт, заборонений в 1928 польською владою
На захист мови і культури.Початок діяльності «Просвіти» в Києві, стор.6-7.) в січні 1907 року заарештований як сепаратист, невдовзі звільнений і отримує призначення земського лікаря на Херсонщині в м.Єлисаветгад (теперішній Кропивницький). М.П. Левицький в березні цього ж року отримує призначення залізничного лікаря в прикордонне містечко Радзивилів, де проживає до 1912 року. Після переїзду в Білу Церкву на своє місце запрошує П.Д. Шепченка, який поселився тут і працював хірургом земської лікарні до 1920 року, а пізніше залізничним лікарем на відтинку Здолбунів-Львів.. Організував і був головою місцевого осередку «Просвіти». Активний член і учасник УЛТ (Українське лікарське товариство у Львові),з 1921 року. З метою популяризації медичних знань серед населення і запобіганню венеричних хвороб видав у 1924 році книгу» Страшне лихо, або що таке пранці і як з ними боротися».. В Радивилові Петро Дмитрович працював в різних ділянках громадського життя й був головою «Просвіти». Симон Наріжний в книзі «Українська еміграція». Прага .1942,стор.226-227 згадує:» Менш відомим, провінціяльним діячем, був Д-р Петро Шепченко, родом Гайсинського пов. на Поділлі, що закінчив своє життя як залізничний лікар в Радивилові на Волині 6 травня 1933 р.»
Після реактивування Українського Лікарського Товариства у Львові в 1920 р. Д-р П. Шепченко стає його членом і бере навіть участь в його засіданнях, приїздячи для цього спеціяльно до Львова. Свою цінну бібліотеку він заповів Україн. Лікар. Товариству, а свої лікарські прилади «Народній Лічниці» у Львові. Працював покійний також на полі популяризації медицини й видав книжку про «Страшне лихо» (Некролоґ в «Лікарському Вістнику», 1933 р. ч. 1). Згадку про П.Д. Шепченка залишив його найблищий друг,письменник і лікар М.Левицький, який писав:
[15.Наріжний С.Українська еміграція. Прага 1942.ч.1, 2-ге вид./С.Наріжний;від.ред.О.Купчинський, Л.Винар.-Львів-Кент-Острог,2008.-367с.16.Посмертні згадки//Лікарський вісник(Львів).-1933.-20лютого.-ч.1.-с.27-28.]«Він робив багато добра, а завжди так, що ліва рука не знала, що робить права. Він ніколи не перся на авансцену, а тихо робив своє висококультурне діло»