Сорочинський ЛЕОНІД Ксенофонтович (Leo Sorochinsky)
(1895 - 1963)
Українцям Канади, ВІН відомій более, аніж своим землякам. Леонід Ксенофонтовіч Сорочинський, відомій в США і Канаді, як режисер и композитор великого українського хору, народився в Гайсині 1895 року і проживав в селі Пологи Теплицького району на Вінниччині, де й сьогодні мешкають члени его Великої родини.
ЙОГО життєвий шлях коротко написаний в нікролозі, надрукованому 23 лютого 1 963 року в Українському щотижневик "Свобода" №35, Який видавався у США:
У четвер, 31 січня 1963 помер Професор Лео Сорочинський, відомий в США і Канаді як режисер і композитор Великого українського хору. Він народився в Гайсині і переїхав в США 60 років тому 8-річним хлопчиком. Останнім часом був директором Сент-Ендрюського Церковного Хору в Блеклі (Блейкли), Пенсільванія і членом Української Робочої Асоціації (218 Філія в Оліфант). Серед українців США і Канади професор Сорочинський відомий як досвідчений музикант.
«25 жовтня 1924 року з нагоди 15-річчя Товариства вільних козаків у залі робітничого ліцею в Рочестері відбувся перший виступ українського громадського хору під орудою Лева Сорочинського, — повідомлялося в часописі «Свобода». — Рочестерська громада мусить бути гордою за тих артистів-аматорів, співаків і керівника, які здійснюють такі важливі справи. Рочестерці! Хай вас не бракне на згаданій імпрезі. Підіпріть свій хор і ви матимете славу на цілу Америку!»
Лев Сорочинський народився 1895 року в місті Гайсині на Поділлі. 1917-го він став хористом одного з міщанського хорів у Києві, наступного року — членом Української республіканської капели, яка в 1919-1923 рр. здійснила велике тріумфальне турне містами Європи. 3 жовтня 1923-го колектив був перейменований в Український національний хор і прибу до Нью-Йорка, де вже через два дні засяяв своїми звуковими колоритними фарбами в знаменитому «Карнеґі-голі».
Упродовж року хор здійснив великий концертний тур містами США, Канади, Куби, Мексики та країнами Південної Америки, а влітку 1924 року саморозпустився. Тож довелося кожному з його членів самотужки шукати свого місця під сонцем на вільній землі Вашинґтона.
Лев Сорочинський оселився в Рочестері (штат Нью-Йорк), де взявся керувати церковним хором при соборі Св. Кирила та Методія і вирішив створити український громадський хор і мандоліновий оркестр при школі Товариства вільних козаків.
Хоча в репертуарі колективу було лише вісім пісень, але вже 1 жовтня хор здійснив свій перший виступ на концерті з нагоди конвенції Українського національного союзу. Минуло ще небагато часу й колектив спромігся на самостійний виступ із нагоди приїзду до Рочестера славетного Олександра Кошиця. Про це в газеті «Свобода» від 25 жовтня 1924 року повідомлялося: «Громадський хор із нагоди приїзду до Рочестера батька української музики й пісні Олександра Кошиця 1 листопада уладжує великий святочний концерт в залі «Амалгамейтед-гол». Запрошуємо до участі в ньому всі братства й товариства».
25 листопада 1925-го очолені Сорочинським колективи спромоглися здійснити постановку вистави «Повернувся з Сибіру» Л. Яновської, згодом — оперету «Капрал Тимко», а в травні 1928 року хор узяв участь у рочестерському інтернаціональному музичному фестивалі. В інформації про цю подію в українській пресі повідомлялося: «Наостанок тижневого музичного фестивалю в Рочестері виступив хор під орудою Лева Сорочинського в складі 75 хористів. Його учасники були одягнуті в українські строї. Просто вражаюче хор виконав «Кант про страшний суд», після якого публіка нагородила його тривалими оплесками. Уже з першого погляду було помітно, що це колектив дисциплінований, зібраний, відповідальний. Його спів так сподобався керівникам фестивалю, що журі одноголосним голосування признало йому перемогу, а Лева Сорочинського тут же було запрошено провести кілька лекцій для вчителів музики англійськомовних шкіл міста».
Саме за ініціативи маестро до Рочестера було запрошено Соломію Крушельницьку, котра здійснювала своє чотиримісячне турне США та Канадою. Про це в «Свободі» від 25 травня 1928 року повідомлялося: «Рочестерські українці будуть мати нагоду почути нашу славну співачку С. Крушельницьку, котра виступить тут в неділю, 27 травня. Концерт відбудеться в «Амалгамейтед-гол». У концерті візьме участь місцевий хор під орудою Лева Сорочинського».
Про діяльність української громади в Рочестері неодноразово сповіщалося й у американських часописах, де зазначалося, що хор і оркестр Лева Сорочинського веде велику просвітницьку працю з пропаганди української музики серед американського населення. Твори в їхньому виконанні часто звучали на місцевому радіо WHAM.
Творчо працювалося маестро в Рочестері, та несподівано з’явилися нові пропозиції — від керівництва української громади Чикаґо, де на той час вже було кілька тисяч українців із, як писалося в пресі, «свідомих синів і дочок українського народу». Саме з них маестро Сорочинський створив український національний хор, який 1930-го здобув перше місце на міському конкурсі, влаштованому денником «Чикаґо Трибюн».
Ще більшого здобутку досяг керований Левом Сорочинським колектив у серпні 1931 року. Василь Авраменко писав: «21-го та 22-го серпня ц. р. у місті Чикаґо український хор під орудою дириґента Л. Сорочинського здобув дві перші нагороди на конкурсі хорових колективів міста та округу».
Заключний тур цього конкурсу відбувся на стадіоні, який заповнили 20 тис. глядачів, а ще більше їх було на площі «Солджерс-Філд». Усі чекали на оголошення результатів змагання, яке завершилося лише об 11-й годині вечора. І завершилися великим тріумфом Українського хору. Такого ж успіху хор досяг і 1932-го.
Але в Чикаґо був ще й український хор Юрія Бенецького. Тож коли маестро дізнався, що на Всесвітній виставці, що мала відбутися в Чикаґо 1933 року, виступатиме саме він, то щоби не створювати конкуренцію приятелеві Сорочинський виїхав у Детройт і там створив громадський хор, із яким того ж року здобув перемогу на міжнародному музичному конкурсі «міста моторів». Наступного року маестро був уже в Клівленді, де приступив до керівництва відомого хору імені Духновича.
Нерідко свої мистецькі здобутки він щедро ділив із своїми приятелями, і зокрема з відомим хореографом Василем Авраменком, котрому допомагав у аранжуванні й оркестровці українських танців. Пам’ятним став концерт 8 листопада 1931-го в престижному залі «Чикаґо-сівік-опера». У травні-липні 1933 року Сорочинський організував невеличкий струнний оркестр і разом із танцювальним колективом Авраменка здійснив великий концертний тур Канадою та США. З цієї нагоди в часописі «Свобода» від 12 травня писалося: «Це концертне турне влаштовано на те, щоби переконати інші народи, що український народ, який бореться з окупантами за своє визволення, заслуговує на їхню підтримку».
Після закінчення концертного туру маестро повернувся до Клівленда та продовжив керувати хором ім. Духновича, з яким 12 січня 1936-го здійснив постановку своєї авторської чотириактної музичної драми «Різдвяна ніч», написаної на основі біблійного сюжету та власного лібрето.
Наступного року він ще раз змінив своє місце проживання, оселившись у невеличкому містечку Олифант (штат Пенсильванія), де організував відомий на всю Америку стоголосий український національний хор і керував церковним хором церкви Св. Кирила та Мефодія.
Мав маестро й талант музичного критика й часто в своїх дописах і статтях стояв на захисті української пісні. В одному з них він гостро відреагував на докори в адресу Конґресового комітету, який підтримав почин звуозапису українських пісень у виконанні хору Кошиця. У статті «Подбаймо за наш скарб», опублікованій в часописі «Свобода» 30 квітня 1941 року, маестро писав: «Ніхто не проти конструктивної критики. Вона є бажаною, але ті злісні напади, що гальмують нашу працю не є оправданими, а висловлення, що Конґресовому комітету соромно займатися піснею, є дикунством». «Шановні дириґенти та хористи, — звертався маестро до колег по ремеслу, — станьмо на сторожі тої пісні, яку ви плекаєте, з якою здобуваєте визнання й славу. Нехай не буде жодного хору, який не зробив би свого вкладу в цю справу, аби вона в найскорішому часі увінчалася успіхом».
Був у житті Л. Сорочинського й період мистецької праці в Канаді. Уперше він побував у Торонто восени 1943 року, коли приїздив туди, щоб допомогти хоровим колективам Українського національного об’єднання, вдруге — в квітня 1948-го, а востаннє — зі своїм хором «Боян» із Олифанта.
5 квітня 1941 року в залі Українського народного дому в Рочестері відбувся концерт до 45-річчя творчої діяльності Кошиця. З доповіддю про ювіляра виступив Лев Сорочинський, учень, послідовник і один із найкращих приятелів славетного дириґента. Це була остання їхня зустріч. Через три роки Кошиця не стало. Він помер 21 вересня 1944-го у Вінніпезі. Лев Сорочинський пережив свого великого вчителя на 19 років і помер 31 січня 1963-го. Там же в церкві Св. Андрія відбулася панахида, а тлінні останки маестро було поховано на міському олифантському кладовищі Св. Андрія Первозванного. Він був неодруженим і все своє майно заповів шкільній фундації імені Івана Франка.
Лев Сорочинський був помітною особистістю в музичному житті української діаспори Америки. 43 роки минуло з того часу, коли його душа відлетіла в небеса, а в рідному Гайсині, як і всій Україні, про нього майже не згадують.
Анатолій Житкевич