ЯВДОХА ЗУЇХА
Явдоха Микитівна Сивак (Зуїха – творчий псевдонім ) з’явилася на світ у селі Кущинцях Гайсинського повіту Подільської губернії 1 березня 1855 року у кріпацькій сім’ї .Наймитувала в рідному краї і в далеких світах – у Бессарабії та на Херсонщині.
Явдоха мала яскраву артистичну вдачу і знала силу-силенну пісень, що їх сама казала, « на трьох волових шкурах не спишеш », співала в хаті, на подвір’ї, в дорозі, була привітною і щирою. Любили її старе і мале. Співала для себе – від душі і для душі, а ще для людей: на весіллях, родинах, хрестинах, під час толоки. Блискуче імітувала різні природні звуки, голоси пташок, тварин; уміла передавати вимову, інтонацію, вираз обличчя людей. Говорила впевнено, чітко, голосно, відкрито; мала чудову дикцію, відзначалась винятковою красномовністю. Мова її була барвиста, соковита, аж вигравала-видзвонювала метафорами, влучними алегоріями. Порівняння її – дотепні, саркастичні – густо переплітаються з прислів’ями, приказками, примовками, приспівками, загадками, різноманітними цитатами з фольклорних творів – казок, легенд притч, прикмет, а найбільше – пісень.
Земляки добре змалювали її зовнішній вигляд ( на жаль, одна – єдина унікальна світлина запропастилася в тій установі, де ніщо не мало б зникати – архіві ): середнього зросту, міцної статури, і смаглява, круглолиця, із широкою щирою усмішкою, привітна й безпосередня, завжди охайна; у хаті в неї, як у віночку, й сама одягнена чистенько. В одязі любила і простоту, вишивки щоб було небагато; і сама була працьовитою і робила все до ладу й від інших того жадала. Весь свій вік – майже вісімдесят років (померла в січні 1934-го) прожила в праці й піснях.
Від Явдохи Зуїхи, яка увібрала в себе незліченні скарби народу, його спосіб художнього мислення і творчості, мовне багатство й високі морально-етичні та естетичні ідеали, молодий зятковецький учитель Гнат Трохимович Танцюра записав 1008 народних пісень, 156 казок, кілька тисяч прислів’їв та приказок, загадок, замовлянь, прикмет.
1965 року у видавництві «Наукова думка» стараннями академіка Максима Рильського та вчених-фольклористів В.Юзвенко, М.Яценка, З.Василенка та О.Дея опубліковано великий – на 810 сторінок – збірник «Пісні Явдохи Зуїхи» накладом 5000 примірників.
Тисяча пісень Явдохи Зуїхи, як захоплено відзначав Павло Тичина, «це феноменально…Але справа не тільки в пам’яті, яку мала Зуїха, справа в любові. У любові до всього народного, рідного, найближчого…Хтось висловився про книжку «Пісні Явдохи Зуїхи»,що це пам’ятник простій, рядовій колгоспниці. По-перше, не «простій» чи «рядовій», а надзвичайно обдарованій людині, високого інтелекту натурі. Та й не тільки, - це один з пам’ятників самому народу».
Любив і шанував свою славетну землячку поет із сусіднього села Рахнівки Василь Стус( це засвідчують вірші й листи).
1997 року в упорядкуванні О.П.Караулан вийшла у світ збірка «Загадки Явдохи Зуїхи». Публікація решти скарбів з архіву, спогадів – справа честі науковців, земляків подолян.
«Пісні Явдохи Зуїхи» стали славетною книгою нашого народу, а співачка – пісенним символом України. З її пісень черпають творчу наснагу кілька поколінь композиторів і поетів, професійних і самодіяльних колективів. З репертуару Явдохи Зуїхи щороку виконуються твори під час традиційного на Вінниччині пісенного конкурсу на приз Гната Танцюри.
Іменем Явдохи Зуїхи названо вулицю в Зятківцях, біля будинку культури встановлено пам’ятник Явдосі Зуїсі та Гнату Танцюрі. Найбільша велич Явдохи Зуїхи – в переданих у спадок піснях, що осяюють українців красою і мудрістю.